НАРОДНІ СИМВОЛИ
УКРАЇНИ
З М І С Т
І. Вступ
ІІ. Основна частина
Народні символи України:
1.
Калина – символ України.
2.
Верба – дерево весни.
3.
Дуб – дерево життя.
ІІІ. Заключна частина
IV. Додатки
V . Література
Найкращий в світі рідний край
Нема без кореня рослини
А нас, людей, без Батьківщини
ВСТУП
Із
нервовим прискоренням рухається часом. Змінюється політична карта світу,
відходять у небуття донедавна всесильні доктрини, знову стає вартісним те, що
вважалось пережитком минулого і як таке зневажалось та переслідувалось тими,
хто видавав себе за уособлення прогресу і підганяв інших до «світлого майбутнього».
Уніфіковані
цивілізацією, люди світу починають гарячково шукати своїх етнічних коренів,
витоків своєї культури і духовності, без яких загроза перетворення людини та
біоробота стає чимраз очевиднішою, а безсенсовність існування – відчутнішою.
Остаточно втрачають кредит довір’я концепції
та теорії про історичні і неісторичні, державні і недержавні, передові і
відсталі народи. «Неісторичні» стають історичними, «недержавні» здобувають
державність, «відсталі» за незначний для історії відрізок часу наздоганяють, а
іноді переганяють «передових». І в усьому цьому відчувається нездоланна воля до
свободи.
Черговий
раз, після незліченних жертв, втрат, піднімається з колін народ України,
фізично почетвертований, на третину яничаризований, наполовину манкуртизований,
поголовно зневажений – він здіймається на повен зріст, щоб «у народів вільнім
колі» знову оголосити на весь світ:
«Ще не вмерла Україна!»
«Ще не вмерла і не вмре!».
Бо
живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша
єдність. Бо наша мова – це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша
надія, наше майбутнє. Бо наша держава – це ми, українці, – добрий, чесний,
працьовитий народ.
Батьківщина
– це рідна земля, рідний край, де ми народились. Батьківщина – це тихі озера,
сині річки, калинові гаї, народні пісні, звичаї нашого народу. Безкрайні лани
золотої пшениці, вишневі сади, квітучі поля льону та соняшнику, білі, чепурні
хати – це наша рідна Батьківщина – Україна.
Немає
для людини на світі місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій
виросла, неба, під яким змужніла. Є така притча: одному східному володарю
подарували пташку, яка дуже гарно співала. Однак у його будинку вона мовчала.
Засумував він і звернувся до мудрих людей. Тоді один мудрець порадив йому
помандрувати з нею по країні. Так і зробив цар. І нарешті на зелених луках, де
роїлась мошкара і було прохолодно й волого, пташка заспівала. Володар відпустив
пташку і зрозумів, що таке рідна земля і свобода. А мораль тут така: співати
можна лише там, де народився.
Кожна
нація, кожен народ має свої звичаї, традиції, обряди, що вироблялись протягом
багатьох століть і освячені віками.
Звичаї
народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а
і в його історичному минулому.
Народні
звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя.
Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільш
всенаціональних справах. Звичаї та мова – це ті найміцніші елементи, що
об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів існує
повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, свою Батьківщину, карається
людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі
притулку, бо він загублений для свого народу.
Усна
народна творчість також може служити класичним прикладом єдності між усіма
українськими землями. Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд,
переказів, скільки пісень, приказок, співаночок, оповідок – трагічних і
смутних, веселих і безжурних.
У
кожного народу є свої символи, які найбільше любить і шанує народ. В одних
народів їх більше, в інших менше.
Називаючи
народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Про народні символи
складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх
вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Вивчаючи
на заняттях про народні символи України, довідались багато цікавого. Почули, що
до всього звертались у замовляннях, про все складав народ легенди, пісні,
казки, оповідки. Не все це збереглося у століттях і дійшло до нашого часу. Але
деякі з корисних і поширених рослин, що полегшували і прикрашали життя наших ще
прабабусь та прадідів, хочеться розповісти.
Одним
із найулюбленішим символом нашого народу є калина.
Ми
почули з розповіді керівника, що калина – є оберіг та символ. Є ще й прислів’я:
«Без верби та калини нема України». Так образно мовить народ про цей символ.
Росте наша калина по всій території України: в тінистих лісах, у гаях,
дібровах, на галявинах.
Калина
ще має багато ласкавих імен. Почули цікаві імена як бамбара (це ягода),
бульбанежа, гордина, калинина та свіба.
Калину
ще садять біля хати на самому кращому місці у дворі або у долинах. Колись
говорили, що коли є калина біля хати, то тут живуть українці. А садили її тому,
що поки посадять інші дерева, кущі калини уже розростаються, милують зір білим
цвітом навесні й рубіновими китягами ягід, як символ родинного добробуту і
достатку.
Рубінові
плоди калини здавна символізували мужність людей, які проливали кров за нашу
Батьківщину у боротьбі з ворогами. Насіння ягід схоже на серце.
«Ой у лузі при дорозі
Зацвіла калина
Виряджала в доріженьку
Мати свого сина на
війноньку» (народна пісня).
З
гілочки калини, колись давно, батько робив синові сопілочку, а слабеньким
дівчаткам-немовлятам – робили колисочку із калини. Калиною прикрашали весільний
коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на
весільному рушнику вишивали калину з дубом, як символ дівочої краси і ніжності
та чоловічої сили і міцності. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали
у вінок.
Калину
оспівують у піснях, про неї складено легенди та казки. В одній з них
розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів –
бусурманів. Багато з них загинули, але й загинула і молода красуня. На місці її
загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і названо калиною.
Калина
ще є символом рідної землі, отчого дому, батьківської хати. Козак, помираючи на
чужині, звертався до побратимів:
«Казав собі насипати
високу могилу.
Казав собі посадити в
головах калину» (народна пісня).
З
калиною у народній творчості дуже часто пов’язані патріотичні почуття. Калина
символізує мужність і незламність духу українського народу в боротьбі за
незалежність.
Калина
– ще є оберіг. Її цвітом або ягодами прикрашали обрядове весільне «деревце» -
гільце, весільний хліб – коровай. Її вишивали на рушниках, щоб берегла хату від
усього лихого. Боялись скривдити її, казали дітям, щоб не ламали цвіту, бо
можна накликати морози. Калина також є символом свята Коляди, Різдва. Наруга
над нею вкривала людину ганьбою. Досі існує повір’я: якщо вирізати з калини
сопілку, то в сім’ї з’явиться продовжувач роду –
син.
Калина
– це не тільки краса, оберіг, пам'ять, а й цілісність. Наші прабабусі вміли
добре застосовувати калину при різних захворюваннях: кору вживали як
кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах. Квіти – при золотусі, облисінні.
З ягід робили киселі, варення, джеми, начинку для пирогів. Має калина медоносні
та фарбувальні властивості.
Над
берегами річки Синиці, яка тече в центрі нашого міста і ділить його на дві
частини, ростуть священні свідки минулого – Верби. В нашій місцевості вербу
називають івою, лозою. Верби ростуть не тільки на берегах річок. Частот можна
зустріти вербу біля криниці на садибах. Недаремно говорять: «Де срібліє
вербиця, там здорова водиця». Верба з великою силою тримається за життя, часто
виростає з гілочки, яку встромили у землю на Вербну неділю: «Верба і дівчина
прийметься де-небудь».
Верба
у давніх словян була деревом Ярила – бога Сонця, весни. Навколо верби водили
молодят – вона захищає родинне вогнище.
Існує
таке повір’я: якщо кинути гілочки верби проти вітру, то вона може зупинити
бурю.
Верба
– сильний оберіг. Її обов’язково треба посвятити у церкві. Тому у Вербну неділю
поспішають і дорослі і малі, і старі до місцевої церкви посвятити вербу.
Корисно «бити» вербовою голочкою членів сім’ї, знайомих примовляючи:
«Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень Великдень,
Будь великий, як верба,
А здоровий, як земля».
Свячену
вербу тримали за образами – від різних хвороб. Свячену вербу ще несли на город
і втикали у землю.
Є
ще такий переказ у народі: якщо з’являється десь суха на корені верба, трухлява,
червива, то люди переставали вважати її оберегом, а обминали її якнайдалі.
Казали, що то чорт переміг її оберегові сили, боялись, що чорт жив у тому
дереві і перетворився на сову. Тож і казали: «Закохався, як чорт у суху вербу».
З верби колись робили бандури та кобзи.
Верба
– це ранній медонос, тому там можна зустріти вулики. Верба має ще й лікувальні
властивості. Нею лікували рани, гарячку, випадіння волосся, ревматизм.
«Де
верба, там і вода». Вона своїми коріннями скріплює береги, очищає воду.
Розпитуючи своїх бабусь, довідались, що колись давно, копаючи криниці, то
кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову
дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна
гігієна. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалась у конанні. Про
вербу складено багато пісень, легенд та казок.
Дерево життя (дуб) –
патріарх наших лісів. Символ сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе
довго. Найпоширеніша народна назва була «немінь». Дуб, буцімто не «міняє», не
складає листя до весни. Дуб був священним деревом наших пращурів, яке існувало
від початку світу. Як гласить легенда, що коли не було ні неба, ні землі,
тільки море. Перед того моря ріс дуб. На дубі сиділи два голуби. І ось вони
вирішили створити світ… Є традиція, яка дійшла до наших днів зображати в
народній вишивці чи розписі «дерево життя», з двома плакатами на верхівці. У
народовір’ї дуб вважався деревом перуна, а
нині його шанують за міцність, красу та довговічність. Дубові приносили в
жертву вепра, а тепер можна почути приказку «Дуб – дерево хороше, та плоди його
свиням годяться».
Матері своїм синам на
сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових
меблях, які, за повір’ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші
народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре себе
почувають люди, які страждають на серцеві хвороби.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
Україна… Наша батьківщина,
той найрідніший у світі куточок, де ми народились, де стоять наші будинки, де
могили рідних нам людей, де наша рідна школа, наші вчителі, батьки. Навколо усе
таке звичне, дороге, але справжню ціну усьому цьому відчуваєш лише тоді, коли
можеш все втратити.
Мабуть, ти, наша Україно,
дуже дорога і цінна земля, якщо за твою волю і незалежність полягло стільки
людей.
Важко не любити свій край,
але ще важче його любити таким, яким є сьогодні. Національно свідомі люди
розуміють, як важко зараз у молоді виховуватиме почуття патріотизму, а без
цього почуття не буде і України. Врятує нашу Україну лише патріотизм і
національна свідомість. Недаремно ми найдорожче – Батьківщину – називаємо
матір’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.
Л І Т Е Р А Т У Р А :
1.
«Звичаї нашого народу». О. Воропай.
2.
«Рідне слово та земля». В. Іванишин, Я.
Радевич-Вінницький.
3.
Прислів’я.
4.
Легенди, народні пісні.
5.
«Українська минувшина». А. Пономарьов. Л. Артюх.
6.
«Батьківщина – це рідна земля». Алла Камолова.
Комментариев нет:
Отправить комментарий